Навіки 25  -  співробітник Харківської митниці Роберт Ситий понад усе прагнув вигнати ворога з рідної землі

Головний державний інспектор відділу митного оформлення  №1 митного поста «Барабашово» Харківської митниці Роберт Ситий був наймолодшим серед колег-митників, які взяли до рук зброю і пішли воювати. Але роки не впливають на свідомість. Неймовірний патріот, люблячий свою країну, він прагнув понад усе вигнати ворога з рідної землі.  Вчорашній студент, єдиний син, він, не маючи військового досвіду, пішов воювати добровольцем.

Роберт Ситий прийшов працювати на Харківську митницю у 2021 році. На той час він був ще студентом, закінчував магістратуру Національного юридичного університету  ім. Я. Мудрого.  Після закінчення університету у 2022 році, вже під час війни він вступає   до аспірантури і  навіть встигає  закінчити 1 курс. Одночасно за  власним бажанням він йде  до військкомату. Мобілізований з травня 2022 року, Роберт пройшов майже усі  гарячі точки. Був  розвідником-оператором БПЛА. Боронив Харків, брав участь у Харківському  контрнаступі. Після його відправили до Бахмуту, там він отримав контузію. Потім Роберта відправили в Сумську область  на  реабілітацію. Далі  дислокація на Запорізький напрямок.  27 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, Роберт Ситий загинув. 

За цими сухими лаконічними словами  трагедія та біль  для усієї митної родини Харківської митниці та для його батьків. Адже таким сином, яким вони виховали Роберта, можна пишатися все життя. Харківська митниця була для нього першим місцем роботи. Таким ми його і запам’ятали  - розумним, сильним, вмотивованим! Навіть під час  відпустки, яка траплялась декілька разів, Роберт прагнув бути корисним — разом з колективом Харківської митниці брав участь у донорських акціях і здавав кров.

Із спогадів батька Роберта Валерія Ситого. 

«Роберт з дитинства був розумний, добрий, вдумливий і справедливий. Він ріс, але ці риси залишилися з ним назавжди. У нього був свій внутрішній кодекс честі. З дитинства дуже багато читав, займався спортом, але перевагу у підлітковому віці віддав пауерліфтингу. Який додав йому впевненості і гарних друзів. Також він у старших класах захопився історією, особливо історією України. Роберт був надзвичайно волелюбною людиною. У 19 років він вирішив жити окремо від батьків і жодного разу після цього не попросив допомоги. У колі сімʼї ми завжди говорили:  «Ти народився дорослим».

Лише єдиний раз він попросив подарувати йому на день народження собаку, породи  акіта-іну,  який став його другом. Він назвав його Тедді і дуже його любив. Коли почалася війна, він привів нам Тедді і пішов захищати свою землю.

Коли востаннє Роберт приходив у відпустку, він сказав такі слова: «Я там, щоб ви жили».

Надзвичайно світлою людиною запам’ятала його і колега,  на той час головний державний інспектор митного поста «Харків-товарний» Тетяна Кукоба. Вона працювала з Робертом в одній зміні, була його наставницею. Згадує його як допитливу молоду людину, яка цікавилась усіма тонкощами   професії митника та дуже хотіла працювати. «Він тільки навчився оформлювати і почалась війна. Дуже добра та світла людина. Згадую, одного разу  він побачив на території митного поста маленького песика, який приблудився. Це була осінь, йшов дощ. Роберт прихистив тваринку, нагодував його, та ще й влаштував цілу операцію по розшуку власників песика. І таки знайшов!», - згадує  наша колега. 

Головний державний інспектор відділу чергових Харківської митниці Вадим Холод, який працював разом з Робертом на митному посту «Харків-товарний», згадує його як життєрадісну людину, яка  випромінювала щастя та ділилась ним з оточуючими, любила це життя та насолоджувалась ним. «Це був зовсім молодий хлопець, але він викликав відразу  симпатію і безумовне бажання з ним спілкуватись, товаришувати та взаємодіяти. До нього усі відносились з теплотою та  ділилися знаннями», - згадує Вадим Холод.

Знайшов і втратив друга Василь Білюк, який на той час також працював з Робертом в одній зміні. «Це той випадок, коли познайомились на роботі та були колегами, але потоваришували у житті. З Робертом неможливо було залишатися просто поверхнево знайомим. Він притягував до себе  своєю відкритістю, дружелюбністю та чуйністю. Ми разом проводили час, займались спортом та гуляли. Часто він  брав з собою свого собаку, якого він дуже любив. Багато розмовляли про все. Пам’ятаю, що напередодні повномасштабного вторгнення, 23 лютого, він сказав, що якщо буде війна він відразу піде і буде захищати країну. Так і вийшло. Ми продовжували спілкуватись, але вже в месенджерах і він рідко виходив на зв’язок. Але я бачив, що він був у мережі. Поки не настав той день, 27 березня 2024 року», - розповідає Василь Білюк та каже, що сумує за своїм другом і по цей день.

Роберт Ситий прожив коротке, але дуже світле та яскраве життя. Будучи   цивільною людиною, він  обрав для себе 0 шлях справжнього воїна. Того, хто взяв зброю до рук та пішов нищити ворога. Ми пишаємось  тобою. Герої не вмирають!