Вірність місту та серцю - світла пам’ять Олександру Бєлявському

Його пам’ятають усміхненим, щирим і справжнім. Людиною, поруч із якою ставало легше, спокійніше і тепліше. Таким був Олександр Бєлявський, йому назавжди 29. 

Олександр народився 12 вересня 1993 року у м. Суми, у родині, де праця, відповідальність та підтримка були головними цінностями. Мама згадує, що Сашко змалечку був надзвичайно енергійною та життєрадісною дитиною, проте ця активність завжди поєднувалася зі старанністю — він виявляв особливий хист до точних наук, захоплюючись фізикою та математикою. Його аналітичний розум та сильний характер дивовижним чином поєднувалися з глибокою внутрішньою чуйністю: він ріс надзвичайно доброю людиною, з особливою ніжністю ставився до тварин і понад усе любив собак.

Навчався у Сумській загальноосвітній школі № 12, згодом — у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка, де здобув фах викладача фізики та математики. У студентські роки проявив себе як лідер — був студентським деканом, активно займався спортом, досяг значних результатів у кікбоксингу, здобувши звання кандидата в майстри спорту, працював вихователем у дитячому таборі «Зоряний».

Його завжди згадують як людину світлу й щиру — поруч із Сашком було легко. Він умів підтримати, пожартувати, знайти потрібні слова, тому навколо нього завжди було багато людей. 

Завжди був активним та небайдужим, допитливим та мав стійку громадську позицію. У листопаді 2013 – лютому 2014 років брав активну участь у Революції Гідності, за що був відзначений грамотою Сумського міського голови. А з  листопада 2014 року по жовтень 2015 року працював в КУ «Акція промдії «Суми» Сумської міської ради, де разом із командою займався розвитком та популяризацією міста, культурних подій і міського середовища.  

У 2016–2017 роках Олександр проходив військову службу, де склав присягу. Потім працював у Пенсійному фонді, пізніше — у банківській сфері. Окремою сторінкою його життя стала робота в Сумській митниці, куди він прийшов у жовтні 2021 року на посаду головного державного інспектора відділу митних інформаційних технологій. Саме тут він по-особливому розкрився серед колег. Усього за пів року Олександр став для багатьох не просто колегою, а близькою людиною.        

Колеги згадують: «Сашко був неймовірно доброзичливим — завжди приходив на допомогу. Робив це щиро і легко. У нього було чудове почуття гумору — він умів розрядити будь-яку ситуацію. За цей короткий час він закохав у себе весь колектив. З ним було надійно і просто».

4 травня 2019 року Олександр поєднав долю з коханою Юлією. Він був надзвичайно щасливим батьком — 24 квітня 2021 року у нього народився син, маленький Олександр.

Дружина згадує: «Сашко завжди брав на себе відповідальність за нашу родину, даруючи мені рідкісне відчуття захищеності та впевненості. Він був моєю опорою, для сина – найкращим татом, прикладом справжньої чоловічої сили. У нього було велике серце, яке уміло любити по-справжньому».

Сьогодні Юлія з сином залишаються у рідному місті. На запитання про можливість виїзду вона відповідає просто і водночас дуже глибоко: «Сашко віддав своє життя  не для того, щоб ми жили десь на чужій землі, ми тут — поруч із ним, у місті, яке він захистив для нас».

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр, не вагаючись, став до лав добровольців, захищав рідне місто і свою країну у складі 150 окремого батальйону територіальної оборони 117 окремої бригади ТрО. 

7 березня 2022 року Олександр у складі оперативної групи із 4 чоловік виїхав на виконання бойового завдання, під час якого вони зіткнулись з ворогом та прийняли бій. Він отримав поранення, несумісні з життям…

10 березня 2022 року Захисника поховали на Алеї Слави Центрального кладовища міста Суми.

За особисту мужність і відданість Україні, згідно з Указом Президента від 16.08.2022 № 582/2022, Олександр Бєлявський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Сумської міської ради від 23 лютого 2023 року Олександру присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми» (посмертно).

Його життя було коротким, але гідним.

Мама Олександра, Юлія В’ячеславівна,  говорить: «Він був моїм світлом. Добрий, щирий, завжди готовий допомогти. Я пишаюся ним… але серце не вміє звикнути до цієї втрати. Його життя було наповнене планами, мріями і рухом уперед. Але 24 лютого 2022 року все змінилося… Зараз моя єдина втіха — онук, у якому я знову і знову впізнаю свого сина».

Олександр Бєлявський залишив по собі не просто добру пам’ять, а світло, що продовжує зігрівати серця рідних, друзів та колег.  Він живе у пам’яті, у людях, яких він торкнувся. У любові, яку встиг залишити. У вчинках, які назавжди закарбувалися в історії рідного міста.

Вічна пам’ять Герою. Слава Захисникам і Захисницям України.