Процайло Василь Васильович
Василь Процайло - начальник відділу контролю за переміщенням товарів Львівської митниці – боєць 24-ОМБр.
Народився Василь Васильович 21 серпня 1970 року у місті Жовква. Здобув вищу освіту у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Фінанси».
«Хоча ми жили на паралельних вулицях і навчалися в різних школах, раніше ніколи не зустрічалися. Після школи я поїхала вчитися, і якось поверталася додому автобусом. Побачила вільне місце, підійшла, сіла… і виявилося, що поруч сидить Василь. Так ми й заговорили. Пам’ятаю його блакитні очі — саме з цього почалося наше знайомство. Так усе і закрутилося: почали разом ходити на дискотеки, проводити час разом. Познайомилися у вересні 1992 року, а вже в серпні 1993-го одружилися», - розповідає дружина Ярина Процайло.
У їхній родині народилося двоє дітей — син Роман і донька Роксолана. Роман був для Василя особливою гордістю, його надією, а Роксолана — душею і серцем, яку він безмежно любив і ніжно оберігав. Саме Василь Васильович першим узяв донечку на руки, вона дуже схожа на нього — з тими ж ямочками на щоках.
«Дітям він віддавав усе — свою любов, свій час. Так само і онукам. Старший онук Ілля часто всюди їздив з нами. Василь дуже любив подорожі — на вихідні ми ніколи не сиділи вдома: то Закарпаття, то Шацьк, то Косино», - поділилась дружина.
У грудні 1997 році Василь Процайло прийняв Присягу державного службовця та розпочав свою роботу у митних органах на посаді інспектора Рава-Руської митниці.
Василь Васильович майже 25 років віддав роботі на митниці, від інспектора до начальника митного поста.
Нагороджений нагрудними знаками "За митну безпеку держави" (ІІ ступеня) та "За сумлінну службу в митних органах України"(ІІІ ступеня).
«За всі роки я не можу пригадати про Василя жодної поганої історії — і не тому, що ми були колегами, а тому, що він був людиною, яка щиро допомагала кожному. Чи то питання з комп’ютером, чи складні моменти у законодавстві — до нього завжди можна було звернутися. Надзвичайно освічений, уважний і відкритий до людей.»
Він часто звертався до Біблії, знаходячи у ній прості, але дуже глибокі відповіді. У будь-якій складній ситуації він міг підійти, посміхнутися, покласти руку на плече і сказати: «Відпусти ситуацію, ніколи не тримай злобу на людину». У ньому було стільки спокою і світла, що поруч із ним ставало легше. Він умів підтримати і розрадити, навіть у найскладніші моменти, він відповідав на них щирою посмішкою.
Я добре пам’ятаю його слова, які він повторював не раз: «Людям треба допомагати, не можна втрачати людське обличчя», пригадує колега по роботі Гліб Меньшиков.
Від 24 лютого 2022 року Василь Процайло пішов добровольцем на фронт, він нічого не сказав родині. Лише повідомив, що отримав повістку, хоча насправді сам пішов до військкомату. Він попросив лише оформити її формально — щоб рідні повірили.
Він служив командиром взводу. Не раз говорив, що бачить, як їх стає дедалі менше, і що, ймовірно, не всі повернуться додому. Побратими відгукуються про нього з великою повагою. Ті, хто залишився живим, і досі підтримують зв’язок, телефонують, приїжджають на могилу.
Захищаючи Попасну Луганської області, отримав важке поранення.
У нього було дуже багато друзів — він легко знаходив спільну мову з людьми і щиро цінував спілкування. Особливо захоплювався приготуванням їжі, мав свої фірмові страви.
На митниці Василь також мав багато друзів, після років роботи на Рава-Руській митниці. Коли став начальником відділу, ініціював зустрічі колег із сім’ями на свята — і це швидко стало доброю традицією. Разом їздили відпочивати. Він умів об’єднувати людей навколо себе. І навіть після переходу в інший підрозділ ці зв’язки не зникли —продовжували спілкуватися, збиратися, відзначати дні народження.
«Він дуже мене любив — до останнього між нами в повідомленнях були сердечка. Завжди знаходив кілька хвилин, щоб подзвонити, запитати, як ми, і сказати: “Я тебе кохаю”. Він ніколи не забував про важливі дати, завжди дарував квіти і завжди першим приходив на допомогу. У нього було велике серце — на всі груди, і він ніколи не соромився своїх почуттів, завжди тримав мене за руку і обіймав»,- згадує Ярина Процайло.
Він був людиною, яка вміла по-справжньому дружити, любити і жити з відкритим серцем.
21 грудня 2022 року Василь Процайло відійшов у вічність.
