Поняття порушення митних правил визначено статтею 458 Митного кодексу України – це адміністративне правопорушення, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Порушення митних правил можуть вчинятись при здійсненні експортно-імпортних операцій з товарами та транспортними засобами, а також при переміщенні товарів в інших митних режимах, у тому числі у митному режимі транзит. 

Вичерпний перелік видів порушень митних правил та відповідальність за такі правопорушення визначено главою 68 Митного кодексу України.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі види адміністративних стягнень як: 1) попередження; 2) штраф; 3) конфіскація.

Попередження як адміністративне стягнення за порушення митних правил є офіційним попередженням правопорушника стосовно недопустимості таких діянь у майбутньому. Попередження виноситься у формі постанови про накладення адміністративного стягнення (стаття 463 Митного кодексу України).

Штраф як адміністративне стягнення за порушення митних правил полягає у покладенні на особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за таке правопорушення, обов'язку сплатити до державного бюджету грошові кошти у сумі, яка визначається цим Кодексом залежно від виду та характеру вчиненого правопорушення (стаття 464 Митного кодексу України).

Розмір штрафів встановлюється в залежності від розміру неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (наприклад, стаття 469 Митного кодексу України), від вартості товарів (наприклад, статті 471, 472, 483 Митного кодексу України), від суми несплачених платежів (наприклад, стаття 485 Митного кодексу України). 

Конфіскація як адміністративне стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, і безоплатній передачі їх у власність держави. При цьому моторні транспортні засоби та несамохідні транспортні засоби, що буксируються ними, розглядаються як самостійні об'єкти конфіскації (стаття 465 Митного кодексу України).

Загальні положення щодо умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності та обліку в митних органах

Законодавчі засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні визначені положеннями розділу VII Господарського кодексу України (далі – ГКУ) та Законом України «Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть» (далі – Закон про ЗЕД).

При цьому, згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 ГКУ суб’єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до  Цивільного кодексу України , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Крім цього, відповідно до частини першої статті 377 ГКУ, зовнiшньоекономiчною дiяльнiстю суб’єктів господарювання є господарська дiяльнiсть, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частинi першiй статтi 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

При цьому, згідно з частиною першою статті 378 ГКУ суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб’єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 4 Закону про ЗЕД, до видiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi, якi здiйснюють в Українi суб’єкти цiєї дiяльностi, належать, зокрема:

експорт та iмпорт товарiв, капiталiв та робочої сили;

надання суб’єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi України послуг iноземним суб’єктам господарської дiяльностi, в тому числi: виробничих, транспортно-експедицiйних, страхових, консультацiйних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнацiйних, управлiнських, облiкових, аудиторських, юридичних, туристських та iнших, що прямо i виключно не забороненi законами України.

Як зазначається у частині першій статті 382 ГКУ та частині четвертій статті 6 Закону про ЗЕД, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори, крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Згідно з частиною другою статті 382 ГКУ, форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов’язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

 

Загальні положення щодо декларування

Згідно з частиною першою статті 318 Митного кодексу України (далі – МКУ), митному контролю пiдлягають усi товари, транспортнi засоби комерцiйного призначення, якi перемiщуються через митний кордон України.

При цьому, згідно з пунктом 57 статті 4 МКУ, під терміном «товари» розуміються будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.

Положення щодо застосування митних режимів наведені у розділі V МКУ.

Відповідно до Закону України від 15 лютого 2011 року № 3018 «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» Україна приєдналась до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, у зв’язку з чим положення щодо митних формальностей та митних режимів, передбачені українським законодавством, відповідають Міжнародній конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 71 МКУ декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені МКУ. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених МКУ.

Згідно з пунктами 8, 38 частини першої статті 4 МКУ декларант – особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування. Підприємство – будь-яка юридична особа, а також громадянин-підприємець. Відповідно до частини першої статті 265 МКУ декларантами мають право виступати мають право виступати при переміщенні товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України або при зміні митного режиму щодо товарів на підставі зовнішньоекономічного договору, укладеного резидентом, – резидент, яким або від імені якого укладено цей договір.

Частиною третьою статті 265 МКУ встановлено, що підприємства можуть бути декларантами за умови перебування їх на обліку в митних органах України.

Облік осіб, які здійснюють операції з товарами, ведеться у відповідності до Порядку облiку осiб, якi здiйснюють операцiї з товарами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2015 № 552, зареєстрованого в Мiнiстерствi юстицiї України 08.07.2015 за № 807/27252.

Відповідно до частини першої статті 265 МКУ декларант зобов’язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу митного органу пред’явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;

5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Відповідно до статті 248 МКУ митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування – з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно з частинами першою та другою статті 257 МКУ декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до статті 247 МКУ митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів митних органів протягом робочого часу, встановленого для цих органів.

Відповідно до міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, митне оформлення у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється в будь-якому митному органі з пред’явленням їх цьому органу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 264 та частиною третьою статті 335 МКУ при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації разом з митною декларацією подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та у випадках, встановлених МКУ, декларація митної вартості. У встановленому МКУ порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості про:

1) документи, що підтверджують повноваження особи, яка подає митну декларацію;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами;

3) транспортні (перевізні) документи;

4) комерційні документи, наявні у особи, яка подає декларацію;

5) у разі необхідності – документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

6) документи, що підтверджують дотримання обмежень, які виникають у зв’язку із застосуванням захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів (за наявності таких обмежень);

7) у випадках, передбачених МКУ, – документи, що підтверджують країну походження товару;

8) у разі необхідності – документи, що підтверджують сплату та/або забезпечення сплати митних платежів;

9) у разі необхідності – документи, що підтверджують право на пільги із сплати митних платежів, на застосування повного чи часткового звільнення від сплати митних платежів відповідно до обраного митного режиму;

10) у разі необхідності – документи, що підтверджують зміну термінів сплати митних платежів;

11) у разі необхідності – документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 Кодексу.

Форми митної декларації визначені  Законом України від 30.08.2022 № 2554-IX “Про приєднання України до Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами” .

Загальні положення щодо застосування митних декларацій встановлені Положенням про митні декларації, затвердженим  постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450 (зі змінами) .

   Порядок заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затверджений  наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 651, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 року за № 1372/21684 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2022 року № 296) .

Процедури експортування

Згідно зі статтею 82 МКУ експорт (остаточне вивезення) – це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов’язань щодо їх зворотного ввезення.

Відповідно до статті 83 МКУ митний режим експорту може бути застосований до товарів, що призначені для вивезення за межі митної території України, та до товарів, що вже вивезені за межі цієї території та перебувають під митним контролем, за винятком товарів, заборонених до поміщення у цей митний режим відповідно до законодавства.

Для поміщення товарів у митний режим експорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів у митному режимі експорту, документи на такі товари;

2) сплатити митні платежі, якими відповідно до закону обкладаються товари під час вивезення за межі митної території України у митному режимі експорту;

3) виконати вимоги щодо застосування передбачених законом заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

4) у випадках, встановлених законодавством, подати митному органу дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з вивезення товарів у третю країну (реекспорт).

 

Процедури імпортування

Частиною першою статті 74 МКУ визначено, що імпорт (випуск для вільного обігу) – це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Відповідно до частини третьої статті 75 МКУ для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів, документи на такі товари;

2) сплатити митні платежі, якими відповідно до законів України обкладаються товари під час ввезення на митну територію України в режимі імпорту;

3) виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з частиною шостою статті 259 МКУ при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів подання попередньої митної декларації, доставка та пред’явлення цих товарів митному органу, яким оформлена така попередня митна декларація, є обов’язковими.

 

Процедури транзиту

Законодавство України про транзит товарів складається з Митного кодексу України, Закону України «Про транзит вантажів», міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання Митного кодексу України та інших законодавчих актів.

Загальні положення щодо митного режиму транзиту визначаються Митним кодексом України, зокрема це:

- визначення митного режиму транзиту;

- умови поміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення в митний режим транзиту;

- вимоги до переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення в митному режимі транзиту;

- документи, що використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту;

- строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту;

- застосування митного режиму транзиту при перевантаженні товарів; та

- завершення митного режиму транзиту.

Відповідно до частини 2 статті 305 МКУ надання митним органам забезпечення сплати митних платежів є обов’язковим, якщо інше не передбачено цим Кодексом, при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України транзитом товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Частиною 7 статті 305 МКУ встановлено, що забезпечення сплати митних платежів не надається щодо:

1) товарів, що переміщуються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, Збройними Силами України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями, розвідувальними органами України безпосередньо для виконання своїх повноважень або на їх користь іншими установами, організаціями, отримувачами (розпорядниками) міжнародної технічної допомоги в рамках зареєстрованих у встановленому законодавством порядку проектів (програм);

2) товарів, що переміщуються особами, яким надано митні пільги, передбачені статтями 382 - 386, 388, 389, 391 і 392 цього Кодексу;

3) товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом та лініями електропередачі, якщо інше не передбачено Кабінетом Міністрів України;

4) товарів, щодо яких не вимагається надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до частини третьої статті 110 цього Кодексу;

5) товарів, що переміщуються транзитом повітряним транспортом, для декларування яких замість митної декларації використовується електронний перевізний документ як спрощення, надане відповідно до положень Конвенції про процедуру спільного транзиту;

6) товарів, що не є об'єктом оподаткування митними платежами або щодо яких сума митних платежів не перевищує суму, еквівалентну 1000 євро, крім випадків надання забезпечення сплати митних платежів згідно з главами 8, 20 і частиною третьою статті 306 цього Кодексу;

7) товарів, що надходять в Україну як гуманітарна допомога, за умови включення їх отримувача до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги, або переміщуються у складі вантажів з допомогою, визначених частиною першою статті 250 цього Кодексу;

8) товарів, що переміщуються транзитом митною територією України морським, річковим або повітряним транспортом і під час зберігання залишаються в межах одного пункту пропуску чи зони митного контролю морського (річкового) порту, аеропорту;

9) товарів, що переміщуються (пересилаються) в міжнародних поштових відправленнях через митний кордон України.

Відповідно до частини 1 статті 308 МКУ способами забезпечення сплати митних платежів є:

1) грошова застава;

2) індивідуальна гарантія;

3) забезпечення сплати митних платежів на умовах спрощення "загальна гарантія";

4) забезпечення сплати митних платежів на умовах спрощення "загальна гарантія із зменшенням розміру забезпечення базової суми на 50 відсотків";

5) забезпечення сплати митних платежів на умовах спрощення "загальна гарантія із зменшенням розміру забезпечення базової суми на 70 відсотків";

6) забезпечення сплати митних платежів на умовах спрощення "звільнення від гарантії";

7) забезпечення сплати митних платежів на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП) 1975 року;

8) забезпечення сплати митних платежів на умовах Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990 рік) із застосуванням книжки (карнета) А.Т.А. або книжки (карнета) CPD.

 

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень затверджений  наказом Міністерства фінансів України від 09 жовтня 2012 року № 1066, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 грудня 2012 року за № 2120/22432 .

Порядок реалізації положень Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП) 1975 року, затверджений  наказом Міністерства фінансів України від 20 листопада 2017 року № 953, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 грудня 2017 року за № 1496/31364.

Порядок реалізації положень Конвенції про процедуру спільного транзиту на території України, затверджений  наказом Міністерства фінансів України від 07 жовтня 2022 року № 325, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2022 року за № 1309/38645.